З нагоди 162-ї річниці від Дня народження видатного українського письменника, поета, публіциста, перекладача, ученого, громадського і політичного діяча Івана Франка 27 серпня 2018 року відбулося урочисте покладання квітів до його пам’ятника на площі перед Університетом. Вшанували постать Генія українського народу Ректор ЛНУ ім. Івана Франка, член-кореспондент НАН України, професор Володимир Мельник, студенти, викладачі і працівники Університету, представники органів місцевої влади та громадськість.
Під час урочистостей Володимир Мельник наголосив, що Великий Каменяр все своє життя боровся за право українців самостійно визначати власну долю і творити свою державу. За словами Володимира Петровича, саме завдяки великому таланту і невтомній, титанічній праці Іван Франко увійшов в історію світової культурної та інтелектуальної думки, як видатний письменник, мислитель та громадсько-політичний діяч.
«Іван Франко відродив прагнення сукупності людей утворити цілісний організм – українську націю. І коли ми говоримо, що Франко – знакова постать в нашій історії, то повинні передовсім мати на увазі, що він сформував основу для української нації. – зазначив Володимир Мельник. – Іван Франко вчив нас, що ми повинні відчувати себе українцями, боліти кожним болем Батьківщини, тішитися кожним її успіхом, а свої особисті амбіції ставити нижче загальнонаціональних. Ці слова залишаються актуальними і нині, адже тільки так українська нація буде сукупністю людей, об’єднаних спільною метою, відповідальних за своє минуле і, найголовніше, за своє майбутнє».
Перший заступник голови Львівської ОДА Ростислав Замлинський відзначив, що творчість Івана Франка надихає уже не одне покоління українців, а його праця об’єднує всю країну довкола державотворчих процесів.
«І сьогодні постать цієї видатної людини об’єднує всю українську націю і народ. Зараз ми маємо унікальну можливість розбудовувати саме ту державу, про яку мріяв та яку описував у своїх творах Іван Франко. І в цій боротьбі нам важливо усвідомити, що від кожного з нас залежить те, в якій країні ми надалі будемо жити», – зазначив Ростислав Замлинський.
Читати і вивчати праці Івана Франка, а також вдумуватись у його творчість закликав учасників заходу голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин.
«Іван Франко був не лише велетнем українського духу, автором понад шести тисяч праць, а, насамперед, людиною, справжнім українцем (…). Повернувшись нещодавно зі Сходу, хочу процитувати відомий афоризм Каменяра, який є дуже популярним саме там і сьогодні: “В нашій хаті наша воля, а всім зайдам зась!”», – наголосив Олександр Ганущин.
Також до вітальних слів долучилася директор департаменту розвитку Львівської міської ради Наталія Бунда: «Я пишаюся тим, що народилася і живу в цій країні. В країні сильних людей. Адже, наші українські герої, наш Іван Франко заклали підвалини міцної національної свідомості і посіяли ту любов, яка передається нам з покоління в покоління. І ми не маємо права здаватися. Ми сильний народ».
Слово про Івана Франка виголосив кандидат історичних наук, директор Наукової бібліотеки Львівського університету доцент Василь Кметь. У своїй доповіді «Для інших воєн – інша зброя» Василь Федорович проаналізував вагому роль творчості Івана Франка у формуванні нового світогляду українців й ідеології визвольного руху, інтенсифікації культурних і патріотичних процесів, а також сприйнятті права українців на національну державу світовою спільнотою.
Зокрема, історик чітко окреслив феномен української літературної дипломатії, яскраво представленої століття тому на Міжнародній конференції у Парижі – заході, який вирішував долю післяімперської Європи.
«Одним із найважливіших і, як виявилося, найскладніших, сюжетів міжнародної дипломатії було питання України – визнання новітньої держави давнього народу з унікальною самобутньою культурою, усвідомлення якої відбувалося і в самій державі, і поза нею. Поруч із обговоренням мілітарних колізій, мирна конференція стала майданчиком для презентації цього державницького проекту, якого багато хто особливо й не вітав. Молода українська дипломатія докладала чимало зусиль для того, щоб різними мовами оголосити світові, якою є українська історія, і чим для нього є українська культура», – зазначив історик.
За словами доповідача, серед видатних постатей національної культури у літературній дипломатії чи не найвизначніше після Кобзаря місце займав саме Іван Франко. На підтвердження цієї тези Василь Кметь навів думку оглядача паризької газети «France et Ukraine», який висловив переконання, що саме завдяки Франкові українська література посідає гідне місце серед європейських літератур. Окрім того, Василь Кметь згадав про промовисті слова відомих українських державних діячів – Олександра Шульгіна, Симона Петлюри та інших, які переконливо доводили, що у творчості Івана Франка втілюється тверда віра українства у своє майбутнє, у право посідати гідне місце серед народів світу. Власне часто саме через Франкове слово українці доводили світові своє право на державність, самовизначення й ідентичність.
«Важливим є те, що і для діячів національного державотворення, і в аналітичних підсумках зовнішнього світу Франко виступає саме творцем нового бачення, нових підходів, провісником та апологетом такого «острого ума» та «настальованої волі», яким не страшні будуть жодні «інші війни». А вміння бути нескореним та гордо вистояти у «Великих роковинах» стають провістям не лише військової сили та міці, на яку завжди може знайтися сильніший ворог, а й втіленням нової якості духовно-інтелектуальної боротьби, що запевнить і твердість постави воїна, і послідовність розбудови майбутньої державної структури. Минає двадцять років, а сьогодні й сто двадцять – а заклик до «іншої зброї» залишається основою творення простору національної свободи й дії», – зазначив Василь Кметь.
Для унаочнення послідовної праці Івана Франка над формування світогляду українців Василь Кметь навів фрагменти з поезій Великого Українця – «Весно, ох довго ж на тебе чекати» та «Гримить».
«І справді загриміло – гучно й славно, так, що змусило здригнутися увесь «старий» Європейський простір та скинути ярмо класицизованих уявлень про державу, правителя та священний обов’язок уклінного прислужництва. Початок Великої війни у світі поклав відлік творенню нового війська і отої «іншої» зброї – ззовні Українське Січове Стрілецтво справді асоціювалося передусім з усталеними уявленнями про армію, але заклик «Не пора!», відображений у військовій емблематиці, Франковим словом і духом творив щось несподіване, хоч і довгоочікуване», – наголосив історик.
За словами дослідника саме тоді, в новітній історії Європи з’явилося потужне вмотивоване військо, яке вважало головним своїм завданням не лише збройно захистити рідну землю від ворогів, але й отою довгожданою весняною повінню освіти, науки, громадської діяльності, культури сповнити й розвинути її терени. «”Гей Січ іде, красен мак цвіте” – підтримав колись поет січовий рух, благословляючи до участі і свого сина, а вже на фронтових шляхах, на порозі творення своєї держави жодна стрілецька урочистість не обходилася без “Не пора, не пора!”, “Розвивайся ти, високий дубе” чи “Гімну селян-радикалів”», – зауважив Василь Кметь.
«Дай і огню, щоб ним слово налити,
Душі стрясать громовую дай власть,
Правді служити, неправду палити
Вічну дай страсть», – саме такими Франковими словами, на переконання історика, зверталися до рідної землі селянські діти, випускники Львівського університету, Бережанської гімназії чи Краківської академії мистецтв, що в мундирах та мазепинках поміж бойовими операціями розвивали українське шкільництво, творили чудову поезію, музику, шукали малярські сюжети, жартували та сміялися в обличчя усім лихам, а при потребі – допомагали зорганізувати кооперацію чи скосити сіно на зораному стрільбами полі. Василь Федорович також додав, що творець Листопадового чину сотник Дмитро Вітовський разом з дружиною-учителькою навчав діток у школі, а молоді, а згодом славетні публіцисти, поети й музиканти Роман Купчинський, Микола Угрин-Безгрішний, Антін Лотоцький, Михайло Гайворонський, Юрій Шкрумеляк, Левко Лепкий та інші заснували «Пресову кватиру» й «Артистичну горстку» для систематичного розвитку видавничої справи, популяризації стрілецької історіографії, прикладного мистецтва, співу, музики, творення подієвих хронік. Серед видатних стрільців-митців був і чотар, художник-монументаліст Юліан Буцманюк, що в УГА здійснював контроль за залізницею, а ще до війни був співавтором розписів у Науковій бібліотеці нині Франкового університету у Львові.
Натхненні Франковим закликом й високим інтелектуальним взірцем видатного українця Січові Стрільці безпосередньо спричинилися до відкриття близько 150 українських шкіл на Волині, деякі з них вже тоді отримали ім’я Івана Франка (наприклад, в Устилузі). Іменем Івана Франка традиційно називали стрільці й котрусь з вулиць на місцях постоїв. Почесне місце займали Франкові твори й у стрілецькій читальні, що налічувала бл. 600 книг – поруч із творами Іммануїла Канта, Анатоля Франса, Михайла Грушевського, Володимира Антоновича, Тараса Шевченка.
«Таким чином, духовно-інтелектуальний вплив Франка на формування ідеології Легіону УСС, як і філософії творення ЗУНР – держави, що закладала підвалини соборності та незалежності України, був визначальним», – висловив переконання Василь Кметь.
Незважаючи на складність політичної ситуації та швидкий військовий реванш з польського боку, була створена Українська Галицька Армія – збройні сили ЗУНР, що продемонстрували високий рівень дисципліни та боєздатності. У контексті українсько-польської війни, а згодом участі стрільців у складі об’єднаної армії УНР на сході України, УГА стала також засобом популяризації просвітницьких проектів та ретрансляції власного досвіду громадської роботи.
«Якими актуальними знову стали часто декламовані Франкові рядки: “Силу рукам дай, щоб пута ломати, ясність думкам – в серце кривди влучать, дай працювать, працювать, працювати…”, – зауважив Василь Кметь, акцентувавши, що поки тривали бойові дії Державний секретаріат забезпечив підготовку низки законодавчих актів, які не втратили актуальності й для сучасного законотворення. Зокрема, в лютому 1919 р. було прийнято закон про державну мову, який забезпечував загальний вжиток та розвиток української мови та права національних меншин на культурний розвиток, у квітні проведена земельна реформа, яка враховувала негативний досвід боротьби з приватною власністю УНР у 1917 р. тощо. «Короткий період існування ЗУНР знаменувався розробкою двох версій Конституції держави авторства Станіслава Дністрянського, які показували еволюцію устрою від парламентської до президентської республіки, творили яскраву сторінку новітнього українського конституціоналізму», – йшлося також у доповіді Василя Кметя.
За словами історика, окрім того, був зроблений важливий крок до проголошуваної Франком соборності України. Адже ще до листопадових подій 1918 р. галицькі дипломати обґрунтовували доцільність своєї боротьби саме тим, що Східна Галичина є історичною частиною давньої «всеукраїнської Київської держави», тому природнім вважали Акт Злуки ЗУНР та УНР 22 січня 1919 р.
«На етапі становлення новітньої національної державності Іван Франко – автор сотень ґрунтовних праць у різних галузях науки, перекладач бл. 200 авторів із 29 мов та 37 національних літератур, серед них – Дж.-Г. Байрона, Ф. Шіллера, В. Гюго, П. Верлена, Е. Золя, А. Доде та ін., став творцем, натхненником потужного національного здвигу. Його результатів та наслідків, подібно як старозаповітній пророк і герой поеми, він не побачив, але своєю працею та безмірним талантом зумів створити перспективу національного буття», – наголосив Василь Кметь.
Резюмував свою доповідь історик переконанням, що «сто років тому популяризацією наукового та творчого доробку Франка українські політики намагалися обґрунтувати та утвердити місце України у світі». Адже саме особистість Франка блискуче втілювала ту проголошену «іншість» зброї та засобів, необхідних втомленому та зруйнованому війною Старому світові.
«Вшановуючи століття Листопадового чину, важливо розуміти, наскільки тісно цей ювілей пов’язаний із нинішньою датою, а також відповісти на питання, наскільки безпрецедентна за тематикою та глибиною творчість українського Генія засвоєна й зрозуміла українцям і світові в умовах сучасних інформаційних та ідеологічних воєн, технологічних революцій, цинізму «посткультурних» взаємин у суспільстві, де тільки така «іншість», самобутність та відповідальність здатні забезпечити майбутнє, у якому “прийде час, і ти огнистим видом засяєш у народів вольних колі!”», – наголосив, цитуючи Івана Франка, Василь Кметь.
Завершилися урочистості проникливим декламуванням поетичних рядків народним артистом України Святославом Максимчуком, а також звучанням пісні «Не пора» на слова Івана Франка та Гімном України у виконанні зведеного хору Центру культури та дозвілля Львівського університету.
