З нагоди 100-річчя від дня поховання Івана Франка 27 травня 2016 року в Актовій залі Львівського національного університету імені Івана Франка відбулась Урочиста академія «Франкова весна».
Зі вступним словом звернувся до учасників заходу внук Івана Франка, голова Міжнародного благодійного фонду Івана Франка Роланд-Олександр Франко. Роланд Тарасович подякував керівництву Університету за можливість презентувати спадок великої Франкової родини саме у Львівському університеті, де навчався його дід.
Нащадок славного Франкового роду наголосив, що «ученість Великого Каменяра сьогодні дуже потрібна Україні». «Справа Івана Франка житиме вічно, допоки ми його величатимемо й поважатимемо», – сказав Роланд Франко.
Слово про Івана Франка виголосив декан філологічного факультету Святослав Пилипчук.
«У день, коли невблаганний хронос подолав столітню відмітку від часу відходу у вічність Великого Українця Івана Франка, з новою силою, вкрай актуально визріла потреба узагальненого, комплексного, стереометричного погляду на велегранну, справді вражаючу потугою духовно-інтелектуального гарту спадщину генія», – так Святослав Михайлович розпочав свій виступ на тему: «Франкові оскарження «темного царства».
Франкознавець, зокрема, зазначив: «Якщо вдатися до сміливого порівняння, то осягнення феномену Франка нагадує той довгий, трудний, сповнений поневірянь і надлюдських зусиль шлях, що його, попри тисячні перешкоди подолав головний герой Франкової поеми «Смерть Каїна», спинаючись на вершину недоступної на перший погляд гори, аби хоч на мить заглянути за грізний і нездоланний мур втраченого раю і під впливом чудесного едемського видива врешті збагнути провідну ідею Божого задуму, ідею людинолюбія. Аналогічна позиція є наскрізною, лейтмотивною у доробку автора «Мойсея». Свої духовно-інтелектуальні змагання він поклав на вівтар утвердження і практичного втілення цієї ідеї».
За словами доповідача, Іван Франко, непохитно стоячи на варті своїх гуманістичних переконань та ідеалів, завжди невтомно шукав відповіді на безліч актуальних запитань, серед яких цілком природно в центр уваги потрапляло питання національного становлення й утвердження українства, а також тісно пов’язана з ним проблема «взаємостосунків із найближчими сусідами». Як відзначив Святослав Пилипчук, Іван Франко дуже проникливо та глибоко об’єктивно проаналізував особливості вибудовування взаємин між Україною та Росією, докладно вивчав історичні передумови міжнаціональних контактів, виразно представив тогочасний стан речей, аргументовано змоделював короткострокові та довгострокові перспективи.
«Докладно проаналізувавши «джерела і витоки» москвофільського руху, Іван Франко раз і назавжди збагнув, що гучні промови, в яких прославляють велич і могутність Росії, начинені не пафосом твердої віри у правдивість сказаного, а дзвінким брязкотом срібняків, отих брудних грошей, прийнятих із задушливих щупалець російського імперського спрута», – підкреслив франкознавець.
За словами дослідника, Іван Франко не втомлювався застерігати своїх надто довірливих співгромадян від солодкаво-привабливих, а насправді отруйно-облудливих розказів про майбутнє райське життя під крилом змутованого двоголового орла, які ненастанно впоювали в уми і душі тоді споневірених і дезорієнтованих галичан.
«Він-бо, не тільки з аналітичних оцінок не надто втішних для українства російських реалій, а й зі спостережень за активною та систематичною підривною, зовсім неделікатною діяльністю адептів москвофільства, по суті явних агентів іншої імперії, був заряджений на те, аби зірвати личину фальшивої доброчесності і показати у всій красі істинне, спотворене гримасою захланності лице сусіда, який вдається до силуваних демонстрацій прихильності та підтримки винятково заради очікуваних майбутніх вигод від експлуатації новозагарбаних земель. Збагнувши істинну суть поборників «рускаго міра», пізнавши реальну ціну їхніх слів і діл, Іван Франко з неприхованою погордою опонував всім тим, «котрі, власне, не мають ніяких переконань, а справді працюють в наймах у слуг деспотизму за добру плату та впоюють в своїх читателів ненависть до свободи, погорду до рідного народу і його мови…», – зазначив науковець.
Проаналізувавши життєвий і творчий шлях Великого Українця, Святослав Пилипчук звернувся до учасників Урочистої академії з риторичним запитанням та оптимістичною відповіддю на нього: «Тож чи бачив Франко світло в темряві московського царства? Певне ні. А, зрештою, чи варто заглядати в темряву? До світла!»
Літературно-мистецьку композицію за творами Івана Франка представили студенти і викладачі факультету культури та мистецтв ЛНУ ім. Івана Франка.
Проникливі слова Каменяра прозвучали у високомайстерному виконанні народних артистів України Богдана Козака та Святослава Максимчука.
Мелодійним обрамленням вечора стали пісні на слова Івана Франка у виконанні мішаного хору кафедри музичного мистецтва факультету культури та мистецтв.
