У долині село лежить,
понад селом туман дрижить,
а на горбі край села
стоїть кузня немала.
Дзвін ковальського молота скликав 27 грудня 2018 року в Інститут франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка учасників наукового семінару «Перехресні стежки». Із доповіддю «ФОЛЬКЛОРНИЙ «СЕРПАНОК» ФРАНКОВОГО ОПОВІДАННЯ «У КУЗНІ» виступив декан філологічного факультету, професор кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Святослав Пилипчук.
Науковець запропонував спробу стереометричного прочитання споминової оповідки Івана Франка через систему інтертекстуальних відлунь-перегуків та в історико-культурному контексті ХІХ – початку ХХ століть. У доповіді акцентовано увагу на демонологічних постатях (упирі, страччуки, дика баба), наскрізній виразній символіці (вогню, дірявого моста тощо), етноетичній проблематиці системи образів-персонажів (зокрема ідеалізовано-маєстатній постаті батька), етнографічних аспектах мемуарного наративу (скажімо, на докладному описі ковальського ремесла), на історико-суспільних та інтелектуально-культурологічних алюзіях, притчемістких народних меморатах (про недотепного коваля-недоука), які автор вкладає в уста чи то батька-коваля, чи то його принагідним помічникам. Доповідач здійснив численні науково-евристичні екскурси в народні демонологічні вірування та історико-культурологічні контексти для глибшого витлумачення розмаїтого міфопоетикального простору Франкового оповідання-спомину.
Після виступу відбулося жваве обговорення основних тез доповіді. Дискутувалися такі питання, як етноестетика, національна етика, українське світовідчуття оповідання «У кузні» (Василь Будний), спорідненість міфо-фольклорних інкрустацій цього твору з «літньою казочкою» «Мавка» і повістю «Великий шум» (Микола Легкий), оригінальне поєднання міфологічного і раціонального елементів (Мар’яна Гірняк), архетипність образів батька й вогню (Володимир Працьовитий), жінки-рожаниці та родинного вогнища (Микола Ільницький), наскрізна лінія родинної тематики у Франковій творчості (Мар’яна Челецька). Чимало цікавих міркувань було висловлено з приводу центрального образу: батька Якова зображено як люблячого, уважного, шляхетного носія звичаєвої культури, від якого дитина засвоює зразки життєвої поведінки (Алла Швець), небагатослівного кмітливого й умілого майстра, який акумулює досвід і мудрість (Ігор Гуль). Фах коваля і самі представники цього вогненного ремесла й досі зберігають шанобливу ауру в українській громаді (Юрій Горблянський).
У семінарі взяли участь Євген Нахлік, Михайло Гнатюк, Ярема Кравець, Іван Теплий, Андрій Франко, Михайло Зубрицький, Наталія Фарина та інші літературознавці, фольклористи й лінгвісти.
На завершення нашого звіту пропонуємо кілька вступних акордів доповіді Святослава Пилипчука, яку сподіваємося невдовзі побачити в друці повністю:
* * *
…Дослідники-франкознавці не надто часто заглядали до «Кузні» Яця-коваля, чи то через побоювання обпектися розпеченим до червоного залізом «зі старих гонталів», чи то остерігалися палкого жару розпаленого юнацькими спогадами серця Франка, чи то не бажали перебивати жваву гутірку численних бесідників, які прийшли до цього гарячого епіцентру доброго настрою, аби і словом, і ділом (Яків залучав усіх охочих до ковальської справи) долучитися до творення однієї із тих нових добрих сокир, що «на всі околишні села» «мали велику славу». Частіше за іскрами, що від міцних і впевнених «вигравань молотом по ковалі», і від страшних «розфукувань» дикої баби у всі боки розліталися тісною кузнею, воліли споглядати здалеку, лише в загальних рисах змальовуючи неповторну атмосферу Франкового автобіографічного оповідання. А варто-таки приглянутися до тієї кузні зблизька, бо ж із однієї з тисячних іскор розгорівся на дні Франкових споминів «маленький, але міцний огонь», який повік не згасне і запалюватиме мільйони людських сердець до утвердження високих гуманістичних ідеалів. І справді, як це не парадоксально, але про цей хрестоматійний твір письменника немає окремих ґрунтовних досліджень, із пропонованим стереометричним осмисленням одного із найяскравіших полотен з підзаголовком «із моїх споминів»…
…Якби не фінальні акорди із нотками туги і жалю за втраченою колишньою гармонією, то Франків твір поза всяким сумнівом можна би було жанрово означити як ідилія. Однак журливий пафос, ліричний тембр печалі, сповнений трагічно-оптимістичного усвідомлення втраченого раю, автор органічно переводить у площину яскравого новелістичного пуанту, де народжується нова природа людини при раптовій настроєвій зміні, переході від лагідного, тепло-погідного спогаду з дитинства, до щемливо-трепетного, підсиленого правдивою емоцією життєвого драматизму усвідомлення теперішнього. Не лише мотив втрати ідеального (нехай тільки у спогадах) світу дитинства є наскрізним у творі. Окрім цього, лейтмотивним в оповіданні є утвердження ідеалу загальнолюдської любові, що знаходить свій вираз у життєвому кредо батька «з людьми і для людей». Поза всяким сумнівом батьківський моральний імператив став провідною зорею на життєвому шляху Івана Франка…
…У цьому Франковому спомині не лише бажання поділитися барвистою, теплою емоцією з літ давноминулих (у творі, власне, більше йдеться не про подієвість, а про переживання, особливий настрій), а й майже невимовне прагнення й самому збагнути той унікальний поваб безтурботного буття шести-семилітнього хлопчини, коли в найглибших «тайниках» його молоденької, чутливої до найтонших півтонів, душі закладалися підвалини життєвої філософії «цілого чоловіка». Автор зумисне закцентував на тих епізодах, що найглибше врізалися у пам’ять, які найбільше вплинули на формування його світогляду, на вироблення цілісної системи цінностей, де найвище місце, за мудрими настановами батька, відведено саме Людині…
…Франко дуже тонко відчув і передав особливості дитячої психології. Нестандартне світовідчуття дитини, оте вміння дивитися на світ її очима письменник у своїй багатій художній спадщині неодноразово демонстрував. Властиво, можна виокремити цілий цикл так званих «дитячих творів», де Франко майстерно опановує сферу дитячої свідомості, засвідчує особливі здобутки на цьому в той час ще експериментальному полі літератури. В оповіданні «У кузні», як і в інших зразках Франкового «дитячого циклу» можемо простежити перегуки із творчістю Марка Твена, який у «Пригодах Тома Сойєра» вперше наважився споглядати світ очима дитини. Український автор вельми успішно застосував цей прийом, доповнюючи широку художню палітру низкою новаторських знахідок…
