З нагоди відзначення 30-ої річниці аварії на Чорнобильській АЕС 25 квітня 2016 року в Актовій залі Університету відбувся вечір «Чорнобильський слід на землі, в долях, у душах».
Про наслідки найбільшої техногенної катастрофи ХХ ст. розповіла доцент кафедри екології біологічного факультету Наталія Джура. За її словами, співмірний п’ятистам хіросімським атомним бомбам вибух завдав непоправної шкоди довкіллю нашої країни, вплинув на всі живі організми.
«Чорнобильська катастрофа знищила весь басейн ріки Прип’ять, а її радіоактивний мул, який потрапив до Дніпра, є бомбою сповільненої дії», – зазначила Наталія Миронівна, додавши, що для того, аби природа цілком очистилась від сотні типів радіонуклідів, діоксиду урану, цезію, стронцію, плутонію, потрібні тисячі років.
Еколог зауважила, що тонни шкідливих речовин довго не виводяться, а тривалий час циркулюють у природі. Як наслідок, науковці прогнозують довгострокові генетичні наслідки для живих організмів: аномальні явища природи, патологічний розвиток, мутації рослин і тварин, захворювання у людей.
Яскравою ілюстрацією слів доповідачки стали зображення рудого лісу, експонати патології розвитку тварин із Національного музею «Чорнобиль», світлини могильників радіоактивних відходів тощо.
Наталія Джура закцентувала увагу на екологічних і медичних проблемах, зокрема на впливі радіації на здоров’я дорослих і дітей, пов’язаних із наслідками глобального лиха.
«Із 600 тисяч ліквідаторів аварії 10% загинули, решта внаслідок опромінення стала інвалідами, мільйони людей були відселені зі заражених територій – це ті соціальні наслідки трагедії, масштаби якої повною мірою неоцінені й досі», – навела дані доцент кафедри екології.
Серед негативних економічних факторів вона назвала такі: виведення 5 млн. га чорнозему зі землекористування, ліквідація сільськогосподарських угідь в 30 км зоні відчуження тощо.
За словами експерта, сьогодні зона відчуження стала своєрідним науковим полігоном. Учені уважно спостерігають за процесами відродження природи, але, незважаючи на окремі позитивні тенденції, 200 тонн ядерного палива в чорнобильському саркофазі – постійна потенційна загроза планетарного масштабу.
«Людина повинна пам’ятати, що вона несе відповідальність за себе, і за інших. Чорнобильська аварія стала пам’ятником всесильності й водночас безпорадності людей», – резюмувала, завершуючи доповідь, Наталія Джура.
Спогадами про першу наукову експедицію 1994 року до Чорнобиля поділився доктор історичних наук, професор кафедри етнології Михайло Глушко.
Михайло Степанович розповів про те, як, долаючи фінансові труднощі і бюрократичні перепони, групі вчених вдалось обстежити сотні поліських населених пунктів.
На думку етнолога, 143 села, що входили до Чорнобильської зони, – мертві, а відтак є втраченими для української історії та культури.
Професор Михайло Глушко зазначив, що 1997 року учасникам експедиції вдалось поспілкуватись із поліщуками-самоселами й зібрати унікальний усний матеріал про нематеріальну культуру регіону.
«Науковці фіксували матеріальні пам’ятки, описували, інвентаризували культурні надбання. Відтак, результатом експедицій стали близько трьох десятків наукових праць, присвячених традиціям, обрядам, звичаям, костюмам, побуту, народно-декоративному мистецтву Полісся», – сказав, підсумовуючи, Михайло Степанович.
Подумки повертаючись у цей трагічний день, яким стало 26 квітня 1986 року, ведучі вечора апелювали до присутніх з проханням пам’ятати про жорстокий урок чорнобильських подій, аби не допустити його повторення в майбутньому.
«Як це не дивно, та ми звикли до Чорнобиля, до існування «зони відчуження», до болю відірваних від коріння людей і до небезпеки, що причаїлася під Саркофагом, до гіркого присмаку полину в наших душах. Звикли і змирилися, поринувши в поточні нагальні проблеми», – зі сумом і болем резюмували студенти.
Та, за їхніми словами, символ полинової зірки живе в нашій підсвідомості. І коли світ здригається від антропогенних чи стихійних лих, ми усвідомлюємо, що прийшов час повернутися до одвічних людських цінностей, а значить – змінити свої наміри та дії.
Студенти філологічного, історичного, географічного факультетів, а також факультету електроніки та комп’ютерних технологій і факультету журналістики, декламуючи поезію Ліни Костенко, намагались передати багатоликість народної біди, яка гострим болем пронизує не одне покоління українців.
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.
Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
і прилітають гуси щовесни.
Але кленочки проросли крізь ґанки.
Жив-був народ над Прип’яттю — і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник.
Чимало вже минуло років від часу аварії на Чорнобильській АЕС, однак рани, завдані трагедією, не загоюються: скалічені людські долі, загублені життя, сплюндрована природа.
Історія останніх кількох десятиліть засвідчує, що цей день не минув безслідно. Він розплодив по світу багато трагедій. Та він завжди буде єднати нас одним спогадом, однією печаллю, однією надією.
…Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
