18 квітня 2019 року в Дзеркальній залі відбулося чергове засідання загальноуніверситетського філософського семінару «Філософія науки». Цього разу учасники семінару розглянули постать і творчість видатного українського письменника та вченого Пантелеймона Куліша в контексті сучасних подій в Україні, а також подискутували про його світоглядні принципи та філософські концепти.
Розпочав роботу семінару проректор з наукової роботи Львівського університету, член-кореспондент НАН України, професор Роман Гладишевський. Зокрема, Роман Євгенович наголосив, що постать Пантелеймона Куліша є надзвичайно цікавою, а дослідження його творчого доробку – один із важливих аспектів сучасної гуманітаристики.
«Пантелеймон Куліш є знаковою особистістю для української історії та культури. Видатний письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець – він викликав захоплення як у своїх сучасників, так і в наступних поколінь. Його творчий спадок є важливим не лише в літературному контексті, а й в філософському та державотворчому вимірах. Переконаний, що сьогоднішній науковий аналіз, критичне осмислення текстів Пантелеймона Куліша допоможуть нам дати відповіді на актуальні питання сьогодення», – зазначив Роман Гладишевський.
Ґрунтовну доповідь про Пантелеймона Куліша представив завідувач кафедри фольклористики імені академіка Філарета Колесси, професор Василь Івашків. Під час свого виступу професор Івашків детально розповів про життя і творчість письменника, окреслив його публіцистичну діяльність, а також закцентував увагу на світоглядних поглядах Пантелеймона Куліша. Зокрема, доповідач наголосив, що автор першого українського історичного роману є творцем українського правопису, опікувався станом та статусом української мови й активно займався громадською діяльністю. За його словами, «це був чоловік великої сили і волі, котрим величалась Україна».
«Пантелеймон Куліш становить собою цілу велику епоху в історії української літературно-естетичної думки майже усього XX століття. У своєму світосприйманні Куліш умістив величезний досвід української та світової літературно-мистецької та історично-наукової думки попередніх епох, залишаючись оригінальним та самобутнім письменником, ученим, культурно-політичним діячем, для якого понад усе була доля України», – зазначив Василь Івашків.
Творчість Куліша мала неабиякий вплив на відомих українських літераторів, зокрема на Михайла Старицького, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського та багатьох інших. На формування ж творчої особистості самого Пантелеймона Куліша істотний вплив мала його матір, що змалку співала йому народних пісень, і сестра Леся, котра навчила його грамоти.
Розповідаючи про громадянську позицію Пантелеймона Куліша та його власну історичну концепцію минулого України, Василь Івашків закцентував увагу на «Повести об украинском народе». За словами доповідача, «Повесть…» була свідченням активної культурницької українознавчої діяльності Куліша, який, переїхавши у Петербург, не змінив векторів своєї праці. У Петербурзі він відчував особливо гостру потребу писати про Україну та по-українськи і був радий кожному українському слову.
«Чинником національного характеру українського народу у «Повести…» Куліш вважав свободу, а тому ця ідеологема постає як одна із домінантних. За кожної слушної нагоди Куліш підкреслював цю рису своєї нації, вважаючи, що нестримне прагнення незалежності і вберегло українців від винищення»,- розповів Василь Михайлович.
За словами дослідника, невеликий науково-популярний нарис Куліша «Повесть об украинском народе» став знаковою подією української суспільно-політичної думки середини ХІХ ст., перевершивши і водночас доповнивши знамениті «Книги буття українського народу», які внаслідок того, що не з’явилися свого часу друком, так і не стали повноцінним явищем історико-літературного процесу 1840-х років. «Саме твір Куліша завдяки своїй внутрішній полемічності, виразній національно-патріотичній загостреності, таланту і послідовній політичній позиції його автора значною мірою став завершальним акордом українського радикального чи політичного романтизму, який фактично припинився через розправу царського уряду з передовою українською інтелігенцією середини ХІХ століття», – акцентував Василь Івашків.
Також доповідач детально зупинився на першому історичному романі української літератури «Чорна Рада» та на особливостях сприйняття і потрактування Пантелеймоном Кулішем української минувшини. Василь Івашків зазначив, що «Чорна Рада» є твором актуальним і сьогодні, особливо в контексті цьогорічної передвиборної дискусії про шляхи розвитку України.
«Свою оцінку діям запорозької старшини другої половини ХVІІ ст. Куліш дав у відповідному місці в «Повісті про український народ». Куліш вважав, що перемога І. Брюховецького на «Чорній Раді» для майбутнього української нації мала катастрофічні наслідки, адже «старшини, які вийшли з ним на чорну раду із Запорізької Січі були людьми неграмотними, грубими, не мали уявлення про національну честь», а отримавши дворянські чини, дозволили московським воєводам закабалити український народ, який поступово втрачав свою правову і політичну самосвідомість», – наголосив Василь Івашків, окреслюючи ставлення Пантелеймона Куліша до подій 1663 року.
Окрім того, дослідник зазначив, що складність і неоднозначність проблематики роману безпосередньо випливали з непростих колізій того часу, який П. Куліш обрав історичним тлом для розгортання подій свого роману. «Це був початковий період «руїни» – тобто час другої половини ХVІІ століття, коли один за одним змінювалися гетьмани, які вели боротьбу і за свою владу, і за національну свободу, а сам народ, Україна загалом були розділені на Лівобережну та Правобережну, між Росією і Польщею. Україна поступово втрачала свою незалежність, свою автономію, що, зрозуміло, змушувало українських гетьманів наполегливо шукати шляхів виходу зі складного політичного становища», – йшлося також у доповіді Василя Івашківа.
Ще одним важливим аспектом доповіді було питання хутірської філософії Куліша, окремі положення якої близькі й нашому часові. Василь Івашків зазначив, що «концепція хутора супроводжувала митця протягом усього його життя, починаючи з середини 1840-х років». Основним акцентом у хутірській філософії письменника було зіставлення російського та українського національних менталітетів.
На переконання Василя Івашківа проблему хутора в концепції творчого мислення Куліша потрібно розглядати у типологічному колі загальноєвропейського романтизму, однією з сутнісних ознак якого була виразна орієнтація на індивідуальне та національне начала. Це було пов’язано передусім із творчим пошуком естетичного ідеалу, який, на противагу просвітительському, був значно менше пов’язаний з конкретною реальною дійсністю. «Водночас, – зазначив Василь Івашків, – письменник ніколи не поставав обмеженим дядьком-хуторянином − для нього не були чужими інший світ, власне освіта, хоча у цьому питанні він і мав свою позицію».
Зробивши ґрунтовний огляд основних філософських, світоглядних та політичних ідей Пантелеймона Куліша, Василь Івашків наголосив: «Хоча Куліш прекрасно знав майже всі європейські мови, добре розумів тодішній історико-літературний процес, у своїй творчості він завжди орієнтувався на українські традиції та ідеали, виражені в національному фольклорі, хоча не відкидав і досягнень європейської культури».
Наприкінці між учасниками семінару зав’язалася плідна дискусія про відносини Пантелеймона Куліша і Тараса Шевченка, відповідність та актуальність творчості Куліша для нашого часу тощо.
