Інформація про дисертацію

Дисертацію (у вигляді опублікованої монографії) присвячено дослідженню монотелітства у Візантії VII ст. Монотелітство – доктрина, за якою Ісус Христос має одну спільну волю своєї людської і божественної природи. Доктрина ця спричинила виникнення унікального руху у Візантії VII ст., який став політично-релігійним феноменом. Монотелітство розвинулося з моноенергізму, за яким Христос виявляв як людські, так і божественні вчинки за посередництвом однієї бого-людської енергії. Імператор Іраклій з метою консолідації християн запроваджував моноенергізм, за допомогою якого планував переконати монофізитів, що халкедонські християни сповідують єдність особи Христа. Це спричинило полеміку у середовищі прохалкедонських християн, яка стала зіткненням ідей про доктринальний авторитет у християнстві. Відмінність ідей випливала з вірності відмінним принципам – ікономії та акрівії. Перший допускав поблажливість у формулюванні доктрини задля політичної доцільності, тому приймав доктринальний авторитет імператора. Другий передбачав буквальне дотримання вірності науці Церкви, окресленій колегією єпископів. У протистоянні ідей про доктринальний авторитет насправді зіткнулися різні ідеології влади у християнстві, на основі яких сформувалися відмінні християнські ідентичності. У цьому протистоянні перевагу здобула еклезіальна ідентичність, що ґрунтувала християнськість на принципі чистоти віри. Він будувався на визнанні авторитету п’ятьох давніх патріархатів.

Автор детально розглядає доктринальний, політичний та політико-ідеологічний аспекти монотелітського руху. Особливу увагу відведено значенню соціогуманітарної складової досліджуваної тематики.

Ключові слова: монотелітство, монотелетизм, моноенергізм, христологія, Церква, імперія, політика, влада, ідеологія, ідентичність, пентархія.

Ознайомитися з текстом дисертації можна за посиланням