Дисертант

Лупак Марія Іванівна

Тема

Шевченкознавство української діаспори (1945-1991): христологічний аспект

Дата захисту

06.12.2019

Науковий керівник

Іванишин Петро Васильович, доктор філологічних наук, професор катедри української літератури та теорії літератури Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Анотація

— У дисертації виявлено характерні риси та простежено основні фактори формування христологічного досвіду в межах еміграційної шевченкіани; виокремлено, дефініційовано та проаналізовано основні типи і спорадичні тенденції шевченкознавчих досвідів. Осмислено шевченкознавство діаспори як історіографічний та метакритичний об’єкт. З’ясовано, що саме діаспорні науковці післявоєнного періоду, продовживши поліметодологічну лінію перших інтерпретаторів Т.Шевченка, найбільше у колоніальний період (в умовах «двоколійності» культурного життя українства) спричинилися до збереження науково-філософського вектору осмислення поета.

Пояснено низку особливостей еміграційного шевченкознавства. По-перше, часто вихід праць був відповіддю на відверте фальшування творчості Т. Шевченка в радянській Україні. По-друге, відсутність багатьох першоджерел і нових досліджень послаблювала якість праць. По-третє, наголос робився переважно на християнських та націоцентричних мотивах поезії Кобзаря як прагнення заповнити лакуну у шевченкознавстві, адже на підрадянській Україні «дозволеними» були дослідження про революційний демократизм, ритміку, строфіку, специфіку жанрів, стиль поезії митця та ін. По-четверте, пік шевченкознавчих досліджень припадає на 1960-ті роки – вшанування 150-річчя з дня народження і 100-річчя смерті поета. По-п’яте, осмислювати творчість Т. Шевченка намагалися різні за віком, освітою, родом діяльності люди, не завжди літературознавці, через що метакритична спадщина науковців з діаспори має різну вартість – від справді вартісних наукових феноменів до праць, котрі мають статус фактів історії. По-шосте, між дослідниками з материкової України та діаспорними авторами існував хоча й непрямий та утруднений, але науковий діалог переважно дискусійно-полемічного плану. По-сьоме, домінування есеїстичного чи академічно-есеїстичного стилю творчості еміграційних учених стало відповіддю на виклики бурхливого післявоєнного часу, коли наука творилась у невластивих умовах. По-восьме, великий вплив Церкви.

Звідси логічно випливає обґрунтованість застосування христології як теоретико-методологічної бази досліджень. Відзначено, що загальноприйнятої теорії христологічної інтерпретації як літературознавчої герменевтичної методології в українській гуманітаристиці ще немає, однак доволі продуктивною видається експлікація цього поняття, запропонована П.Іванишиним. Дослідник, враховуючи богословський, філософський та герменевтичний досвіди, дав широке, загальнометодологічне визначення христологічної герменевтики (тотожної християнській екзегетиці) як «стратегії витлумачення явищ та закономірностей буття крізь призму християнства», і вужче, як «теорії та практики витлумачення художньо-літературних феноменів крізь призму християнської духовності».

За типами суспільної свідомості та світоглядно-методологічними орієнтирами у шевченкознавстві діаспори вдалось виокремити три основні типи христологічного досвіду: літературознавчий тип у працях В. Барки, Л. Білецького, Ю. Бойка, Т. Пасічника, Л. Плюща, В. Ящуна; релігійно-філософський тип, до якого належали Д. Бучинський, Д. Козій, І. Огієнко; політико-філософський тип, представлений головно роботами Д. Донцова. Спорадично христологічний аспект присутній у низці інших праць: у націософсько-герменевтичному дискрусі Є.Маланюка, політико-культурологічному Р.Бжеського, синтетико-націологічному В.Доманицького, універсалістсько-етичному Ю. Шереха та Г.Грабовича. Такий поділ продиктований бажанням структурувати спадщину науковців, які, будучи різними за освітою (філологи-літературознавці, філософи, духовні особи, юристи, політики), так чи інакше творили в руслі христологічної інтерпретації.

Ключові слова: христологія, есеїзм, герменевтика, націоцентризм, інтерпретація, діаспора, шевченкознавство.

Опоненти

Офіційний опонент:Доктор філологічних наук, професор Руснак Ірина Євгенівна, Київський університет імені Бориса Грінченка, директор Інституту філології; Завантажити відгук

Офіційний опонент:Кандидат філологічних наук, доцент Легка Орися Станіславівна, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка.Завантажити відгук

Контактна інформація

Телефон: +38 098 63 64 856Email: mseneta@email.ua

Файл дисертації

Файл автореферату