У головному читальному залі Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка відкрилася книжково-документальна виставка, присвячена 150-річчю від дня народження відомого українського композитора, цитриста, священика, громадсько-культурного діяча Євгена Купчинського.
На виставці представлені унікальні фотоматеріали з родинного архіву, свідоцтва про середню та вищу освіти, цінні рукописи нот і реклами нотних видавництв першої половини ХІХ століття, титульні сторінки та обкладинки видань творів Євгена Купчинського, листи до рідних та уривки з його щоденника, програми концертів, у яких брав участь Є. Купчинський, оригінальні матеріали про участь у хорових мандрівках по Галичині (хори «Дванайцятка» і «Бандурист»), документи про просвітницьку діяльність Є. Купчинського у с. Сороцьке та вибрана бібліографія про вшанування його пам’яті у ХХ–ХХІ ст.
Виставка триватиме до 16 липня 2017 року.
Нагадаємо, що Євген Купчинський (19. 06. 1867, с. Оглядів, нині Радехівського району Львівської області – 28. 08. 1938, с. Сороцьке, нині Теребовлянського району Тернопільської області) – громадсько-культурний діяч, організатор хорів і диригент, композитор, цитрист, священик.
Народився майбутній композитор в інтелігентній священичій родині Івана Купчинського й Олени з роду Авдиковських. Початкову освіту здобував вдома, де батьки допомогли розвинути непересічні музичні здібності вже в дитячому віці. Перші шкільні роки провів у Золочеві, тоді навчався у львівських гімназіях і на Теологічному факультеті Львівського університету (1886–1890). Студії завершив висвяченням, підписаним митрополитом С. Сембратовичем.
Далі на нього чекали заповнені обов’язками парафіяльні будні у кількох селах (Довге, Оглядів, Гримайлів, Білківці, Ріпнів), доки у 1905 році о. Євгена не перевели у село Сороцьке на Поділлі, у якому він стало працював аж до смерті. Отець Купчинський не занедбував щоденної душпастирської роботи, навпаки – розширив її на різнопланову освітянську працю з місцевими громадами. Так, він організовував аматорські хоровий і театральний гуртки, укладав їх репертуар і диригував, заохотив сільську молодь створити повноцінний духовий оркестр та відвідувати курси «молодих господинь», підтримував проведення кооперативних свят, фестин пісні і танцю, речової лотереї, особисто брав участь у святкових академіях та музично-декламаторських вечорах, присвячених пам’яті Т. Шевченка, М. Шашкевича та Ю. Федьковича. У с. Сороцьке став головою Товариства «Просвіта», заснував там читальню і бібліотеку, у якій селяни випозичали книжки. Є. Купчинський всіляко сприяв поширенню ідей та діяльності товариств «Сільський господар», «Пасічник», «Луг», гуртка «Рідна школа» й вважався неписаним захисником прав українців на рідне слово і спадщину.
Від гімназіальних років Є. Купчинський брав активну участь в організації музичного життя Галичини. Ще учнем почав успішно виступати з концертами по селах і містах Західної України з улюбленим інструментом – цитрою. Гра на ній була особливо популярна серед представників галицької інтелігенції кінця XIX – першої третини ХХ століття, а у виконанні Є. Купчинського збирала особливо гучні оплески та виклики «на біс». Схвальні рецензії про його блискуче професійне виконання писали, зокрема, І. Франко, С. Людкевич, В. Садовський, зазначаючи поміж іншим, що воно «має в собі щось первісно-оригінального, імпровізованого, з душі прямо виливаного».
Основу близько 60-ти завершених (і ще стільки ж незакінчених) власних композицій й аранжувань славного цитриста склав народний мелос. Добираючи репертуар для виконання, крім чеського, польського й сербського фольклору, особливе замилування відчував до української пісенної традиції. У виконанні Є. Купчинського вона завжди викликала захопливе визнання вдячної публіки, зокрема обробка фрагментів «Різдвяної ночі» і «Наталки Полтавки» М. Лисенка чи авторські «Попурі». Водночас часто виконував особисто перекладені на цитру арії з опер австрійських, німецьких та польських композиторів (Д. Майєрбера, В. Белліні, Р. Ваґнера, В. А. Моцарта, Ф. Шопена, Л. ван Бетховена, Ф. Зуппе, С. Монюшка та ін.).
Як співак і акомпаніатор славного хору «Дванайцятка» (1887–1890) укріплював співацькі традиції української студентської молоді, мав низку сольних програм, квартетних номерів і вокальних солоспівів. Особливо важливою була участь Є. Купчинського у хорі «Бандурист» (1906–1913). Частину своїх творів композитор зміг ще за життя видати у Львові («Музикальна бібліотека») і Відні («Руський цитрист»). 2004 р. у Львові вийшло друком повне зібрання збережених творів славного митця.
Артистично-виконавська та композиторська творчість Є. Купчинського тривала понад 50 років. Усюди вона здобувала публічне визнання і вдячність, а у 1894 році на Шевченківському вечорі у Львові Є. Купчинський виступив спільно із С. Крушельницькою, після чого їх нагородили лавровими вінками з почесними написами. Доки дозволяло здоров’я, митець відбув чимало навіть одноденних концертних турне та «артистичних прогульок». Він виходив на сотні сцен не лише концертних залів, але й спеціально уряджених місць у сільських садках, дворах, навіть стодолах. Але й вже з паличкою, узимку 1926 р. поїхав з цитрою до Львова, відгукнувшись на запрошення Й. Сліпого до участі у концерті на вшанування 60-річчя від народження митрополита А. Шептицького.
Ще більше цінних даних міг би дати родинний архів, у якому, зокрема, містилися сотні листів адресатів, з якими кореспондував Є. Купчинський, а серед них: І. Рубчака, Й. Стадника, А. Крушельницького, Й. Кишакевича, М. Кумановського, Я. Вінцковського (Я. Ярославенка), Б. Лепкого, О. Барвінського, В. Щурата, К. Студинського та інших видатних діячів не тільки української науки, культури й шкільництва. На жаль, в умовах переслідувань майже всі листи, переживши першу радянську і німецьку окупації Галичини, були знищені родиною у перші роки після Другої світової війни. Тоді ж згоріла велика добірка різних рукописів і вся бібліотека Є. Купчинського, яку збирали кілька попередніх поколінь.
Основні святкові урочистості з вшанування 150-річчя народження Є. Купчинського заплановано у Львові та на малій Батьківщині композитора восени.
